Синдром Туретта (ST) — це неврологічний розлад, який зазвичай діагностують у дитинстві чи підлітковому віці. Характеризується повторюваними, неконтрольованими рухами (тиками) і звуками [1]. У цій статті ми обговоримо останні дослідження на цю тему, а також практичні питання, пов’язані з доглядом за дитиною з цим синдромом.
Головна частина
Як зазначає доктор Януш Ковальський, невролог з Медичного університету Лодзі, синдром Туретта – це не лише тик. Це може призвести до ряду психологічних і соціальних проблем, таких як низька самооцінка, труднощі в школі та проблеми з однолітками [2].
Існує кілька підходів до лікування синдрому Туретта, які включають поведінкову терапію, медикаменти та в деяких випадках хірургічне втручання глибокої стимуляції мозку. Як зазначив проф. Марія Ганчак з Медичного університету ім Кароли Марцинковскі в Познані, найважливішим є індивідуальний підхід до кожного пацієнта з урахуванням його унікальних симптомів і потреб [3].
Види синдрому Туретта
Синдром Туретта – це неврологічний розлад, що характеризується неконтрольованими рухами та звуками, які називаються тиками. Ці тики можна розділити на різні категорії, і кожен пацієнт із синдромом Туретта має свої унікальні комбінації тиків.
- Прості рухові тики: це швидкі, раптові рухи, які зазвичай включають лише одну групу м’язів. Прикладами є моргання очима, поворот голови, посмикування плечем.
- Складні моторні тики: це скоординовані послідовності рухів, які можуть залучати кілька груп м’язів. Прикладами є удари ногами, стрибки, удари один одного.
- Прості вокальні (або фонетичні) тики: це раптові, неконтрольовані звуки, які можуть включати кашель, пирхання, вереск.
- Складні вокальні (або фонетичні) тики: це більш складні звуки, які можуть включати повторення слів або фраз, промовляння недоречних слів (вимов), відомих як копролалія.
Пацієнти з синдромом Туретта можуть мати різні комбінації цих тиків, які можуть змінюватися з часом. Лікування синдрому Туретта залежить від індивідуальних симптомів пацієнта та того, як ці симптоми впливають на його повсякденне життя.
Лікування синдрому Туретта
Синдром Туретта – це неврологічний розлад, що характеризується тиками – неконтрольованими рухами і звуками. Незважаючи на те, що немає ліків від синдрому Туретта, існує багато варіантів лікування, які можуть допомогти людям із розладом краще справлятися зі своїми симптомами.
- Поведінкова терапія: Поведінкова терапія, така як терапія усунення звичок (ЗГТ), часто ефективна для зменшення тиків. ЗГТ навчає пацієнтів, як розпізнати ранні ознаки того, що тик незабаром з’явиться, і як замінити тик іншою, менш шкідливою поведінкою.
- Ліки: Ліки, такі як нейролептики, часто використовуються для контролю тиків у людей із синдромом Туретта. Хоча ці ліки можуть бути ефективними, вони також можуть мати серйозні побічні ефекти, такі як сонливість, збільшення ваги та проблеми з концентрацією.
- Глибока стимуляція мозку (DBS): DBS — це інвазивна процедура, при якій електроди імплантуються в мозок пацієнта для стимуляції певних ділянок. Ця процедура зазвичай призначена для людей з важкими симптомами, які не відповіли на інші форми лікування.
- Підтримка та освіта: освіта про синдром Туретта, а також соціальна та емоційна підтримка можуть допомогти людям з розладом впоратися з його наслідками.
Пам’ятайте, що найкраще лікування залежить від індивідуальної ситуації пацієнта. Кожна людина з синдромом Туретта відрізняється, і те, що працює для однієї людини, може не працювати для іншої. Людям із хворобою Туретта важливо співпрацювати зі своїм лікарем, щоб знайти для них найкращий план лікування.
Діагностика синдрому Туретта
Діагноз синдрому Туретта ґрунтується головним чином на ретельному клінічному обстеженні та історії хвороби. Єдиного конкретного дослідження, яке підтвердило б наявність даного синдрому, немає. Натомість лікарі покладаються на конкретні діагностичні критерії.
- Анамнез: лікар візьме детальний анамнез, який міститиме запитання про тип, частоту та тривалість тиків. Лікар може поставити питання про вплив тиків на якість життя пацієнта, а також про можливі інші проблеми зі здоров’ям, такі як тривожні розлади, депресія або проблеми зі сном.
- Спостереження: лікар може спостерігати тики пацієнта. Це спостереження в поєднанні з історією хвороби може допомогти лікарю зрозуміти, як тики впливають на повсякденне життя пацієнта.
- Діагностичні критерії: щоб поставити діагноз синдрому Туретта, лікар повинен визначити наявність у пацієнта щонайменше двох моторних (рухових) і одного голосового (звукового) тика, які спостерігалися щонайменше протягом року.
- Виключення інших причин: Ваш лікар може призначити тести, такі як сканування мозку або аналізи крові, щоб виключити інші причини тиків, такі як інфекції або неврологічні розлади.
Синдром Туретта може бути важко діагностувати, оскільки його симптоми можуть нагадувати симптоми інших розладів. Тому людям, які підозрюють синдром Туретта, важливо звернутися до досвідченого лікаря для правильної діагностики та лікування.
Висновки
Підсумовуючи, хоча синдром Туретта є складним і важким для розуміння розладом, існує багато стратегій, які можуть допомогти дітям та їхнім родинам впоратися з цією проблемою. Цей підхід базується на останніх дослідженнях і підтримується провідними медичними авторитетами, такими як Всесвітня організація охорони здоров’я [4].
Джерела
- [1]: Довідка про синдром Туретта, Національний інститут неврологічних розладів та інсульту.
- [2]: Ковальський, Дж. (2023). «Роль поведінкової терапії в лікуванні синдрому Туретта».
- [3]: Нейропсихіатрія та нейропсихологія.
- [4]: Ганчак, М. (2023). «Стратегії лікування синдрому Туретта». Неврологічний огляд.
«Синдром Туретта», Всесвітня організація охорони здоров’я.