Лікування шизофренії у дітей

Шизофренія – складне, багатогранне захворювання.  Причини виникнення цієї патології достеменно не відомі, хоча існують різні гіпотези.

Хвороба може виникнути як в дуже ранньому віці (вроджені особливості), так і проявитися пізніше: в дошкільному, шкільному, підлітковому, ранньому дорослому віці.

Спільним для них є своєрідність, часто нерівномірний розвиток окремих сторін психіки.  Діти часто виглядають неадекватно та агресивно.  Їх міміка, жести, пози, інтонація мови можуть бути своєрідними.  Їх гра і творчість, як правило, специфічні і є предметом вивчення психологів.  Часто порушується процес спілкування з іншими людьми: дітьми та дорослими.  Патологія може проявлятися в характері інтересів, фантазіях і страхах.

 Особливості дитячої шизофренії

Прийнято вважати, що дитяча шизофренія – це всього лише різновид дорослої шизофренії, за винятком того, що вона зустрічається набагато рідше.  На кожну хвору дівчинку припадає близько двох хлопчиків.  Лише у двох відсотків пацієнтів початок хвороби припадає на дитинство.

Шизофренію, що виникає у віці до п’яти років, слід вважати вкрай рідкісною, а у віці від п’яти до десяти років частота захворювання повільно зростає.  У віці від десяти до п’ятнадцяти років страждає все більше дітей, а потім вона починає розвиватися як доросла хвороба.

Вважається, що причини дитячої шизофренії зумовлені генетичними факторами.  Відомо, що хворі діти мають певні психічні розлади, а з медичних карт вагітних жінок відомо, що матері психічно хворих дітей мали більше ускладнень під час вагітності та пологів.

Симптоми шизофренії у дітей

Основними негативними симптомами шизофренії є: розщеплення психічної діяльності (розлади мислення та мовлення, амбівалентність, амбіційність), емоційно-вольові розлади особистості, аутизм.

Найбільш характерні симптоми

1. Дитячі слухові галюцинації, в яких “голоси” промовляють вголос думки пацієнта, коментують його поведінку або обговорюють її між собою;
2. “Вставлення” або “видалення” думок дитини сторонніми особами, їх “радіопередача” (відвертість);
3. Манія впливу, коли всі дії хворого виконуються під чиїмось контролем, автоматично;
4. стійкі маячні образи різного роду – твердження про надлюдські здібності, сприйняття дитиною звичайних подій як таких, що мають особливий, “прихований” сенс.

Форми шизофренії

Існує п’ять основних “класичних” форм шизофренії: проста, гебефренічна, параноїдна, кататонічна та циркадна.

1. Проста форма зазвичай починається в юності, розвивається повільно і проявляється негативними розладами, описаними вище, епізодичними нестійкими уявленнями про відносини і слуховими галюцинаціями, часто має злоякісний характер, що призводить до зміни особистості і розвитку дефекту у дітей.
2. Гебефренічна форма схожа за своїм розвитком на просту форму. Вона також починається в молодому віці (15-25 років) з емоційно-вольових та інтелектуальних порушень.  Поряд з негативними розладами спостерігається гебефренічний синдром.

Для нього характерні симптоми: примхлива поведінка, дратівливість, стереотипні рухи на тлі ейфорії.

Хворі вигинаються, стрибають, плескають у долоні, падають.  Поведінка безглузда, безцільна, непередбачувана.  Язик, як правило, зламаний.  Крім того, можуть виникати фрагментарні марення і галюцинації.  Рідко, але ймовірно, хворі стають дуже агресивними.

Ця форма має найбільш злоякісний перебіг зі швидким розвитком глибокого божевілля.

3. Параноїдна форма шизофренії розвивається в зрілому віці, частіше у віці 30-40 років. Основним є параноїдний синдром з маячними ідеями про стосунки, переслідування, отруєння, фізичний вплив.  Характеризується явищами деперсоналізації, галюцинаціями та псевдогалюцинаціями.  Поведінка дитини відображає маячні та галюцинаторні переживання.  Негативна симптоматика дещо виражена.

Ця форма шизофренії в даний час зустрічається частіше за інших і представляє особливий діагностичний інтерес.  Прогноз відносно сприятливий.

4. Кататонічна форма шизофренії розвивається у віці від 22 до 30 років, рідше в підлітковому віці. Проявляється вираженим негативізмом з переважанням кататонічного синдрому.  Діти можуть лежати в ліжку днями або навіть місяцями, ні з ким не спілкуючись і не розмовляючи.

Ця форма шизофренії краще піддається лікуванню, ніж інші, і має найбільш сприятливий прогноз.

5. Циркадна форма частіше розвивається у людей середнього віку. Клінічна картина складається з періодичних маніакальних і депресивних фаз у поєднанні з маячними розладами, синдромом Кандинського-Клерамбо, перебіг відносно сприятливий.

Діагностика та лікування

Діагноз шизофренії може бути поставлений лише за наявності наступних умов:

1. Наявність будь-яких двох з перерахованих симптомів (марення, галюцинації, розлади мислення, “негативні симптоми”);
2. Ці симптоми спостерігаються протягом одного або більше місяців;
3. значні зміни в поведінці порівняно з попереднім періодом.

Серед допоміжних методів діагностики дитячої шизофренії найбільш інформативним є ядерно-магнітно-резонансна томографія, яка виявляє розширення бічних шлуночків та атрофічні зміни.

Сучасна психіатрія має широкий спектр і досить великі можливості для лікування, реабілітації та адаптації хворих на шизофренію. Застосування шокових методів вимагає особливо ретельного спостереження і догляду за дітьми.

Психотропні препарати підбираються з урахуванням форми і типу шизофренії.  Призначаються антипсихотичні препарати (аміназин, тизерцин, триптан, галоперидол, френолон, азалептин).  Антидепресанти (амітриптилін, меліпрамін) додаються при наявності депресивного синдрому в клінічній картині.  При побічних ефектах нейролептиків призначають коректори циклодол, паркопан, ромпаркін, наркоцин.

Після досягнення терапевтичного ефекту хворі на шизофренію отримують протирецидивне лікування психотропними препаратами пролонгованої дії (модитен, флуспірилен, лепонекс).

Фармакологічне лікування повинно поєднуватися з правильною організацією режиму, харчування та психотерапевтичною взаємодією з дитиною.

Таким чином, розвиток шизофренічного процесу часто призводить до спотворення або втрати попередніх соціальних зв’язків, зниження психічної активності, розладів поведінки та соціальної дезадаптації.  Тому дуже важливими є реабілітаційні заходи, спрямовані на покращення мікросоціального оточення та залучення пацієнта до процесів надання допомоги