Дисоціативні розлади особистості є дуже складною психологічною проблемою, яка потребує детального дослідження та аналізу [1]. У рамках цього дослідження психологи досліджують глибші аспекти нашої психіки та особистості, щоб зрозуміти, які фактори впливають на розвиток цих розладів і як вони впливають на наше психічне та фізичне здоров’я [2]. Варто зазначити, що дисоціативні переживання можуть приймати різні форми, наприклад, втрата пам’яті або частини власної ідентичності, що може призвести до формування різних альтер-его або окремих ідентичностей [3].
Ці розлади часто пов’язані з різними стресовими факторами, такими як насильство, зловживання або травма, які вплинули на наше життя [4]. Ось чому симптоми дисоціації можуть включати зміни в нашій поведінці, самопочутті та сексуальності [5]. Однак важливо зазначити, що кожен пацієнт може відчувати ці симптоми по-різному та в різному ступені.
Лікування дисоціативних розладів особистості зазвичай вимагає комплексного підходу, який складається з різних форм терапії [6]. До них відносяться психологічна терапія, фармакотерапія та підтримуюча терапія, яка допомагає пацієнтам справлятися зі складними ситуаціями в майбутньому. У рамках психологічної терапії пацієнт може, наприклад, навчитися прийомам боротьби з тривогою та стресом і зрозуміти, які фактори сприяли розвитку розладів особистості [7]. Завдяки цьому пацієнт може навчитися справлятися зі складними ситуаціями в майбутньому і як відновити свою особистість і психічну та емоційну рівновагу.
Дисоціативні симптоми – внутрішня буря емоцій
Дисоціативні симптоми можуть відрізнятися залежно від типу розладу. Люди, які страждають на дисоціативний розлад особистості, часто відчувають, що частини їх відокремлені одна від одної та діють незалежно. Зокрема, ці люди можуть відчувати, що їхнє тіло відрізняється від звичайного, або навіть що їхній розум відокремлений від нього. Вони можуть супроводжуватися раптовими змінами настрою, поведінки чи уподобань. Вони часто втрачають почуття ідентичності, і їм важко почуватися комфортно у власному тілі. Одним з найбільш характерних дисоціативних симптомів є амнезія, тобто нездатність згадати важливі факти з минулого, наприклад, місце проживання або події дитинства. Інші симптоми включають деперсоналізацію, тобто відчуття, що людина спостерігає за власним життям, і дереалізацію, тобто відчуття, що навколишня реальність не є реальною. У будь-якому випадку дисоціативні симптоми можуть значно вплинути на якість життя хворого, тому їх слід лікувати кваліфікованими фахівцями [8].
Діагностика та критерії дисоціативних розладів
Діагноз дисоціативного розладу особистості ґрунтується на визначенні того, чи відповідають симптоми специфічним діагностичним критеріям, які зазвичай однакові для кожного типу розладу, включаючи: втрату почуття ідентичності, емоційну лабільність, перепади настрою, амнезію, втрату відчуття реальності, порушення сприйняття та мислення [9]. Тим не менш, існують деякі відмінності в діагностичних критеріях залежно від типу захворювання.
Щоб діагностувати дисоціативний розлад особистості, лікар повинен звернути особливу увагу на раптові зміни в поведінці, особистості або свідомості пацієнта, які не є результатом вживання психоактивних речовин або інших медичних причин. Крім того, важливо, щоб лікар детально розпитав пацієнта, щоб зрозуміти, які ситуації можуть спровокувати симптоми та який попередній життєвий досвід пацієнта. Крім того, лікар також повинен звернути увагу на зміни в поведінці у відповідь на конкретні ситуації або подразники, такі як стрес або травматичні події, і ретельно проаналізувати будь-які симптоми, що виникають [10].
Причини дисоціативних розладів особистості
Причини диссоціативних розладів особистості є складними і можуть виникати в багатьох різних елементах, включаючи особливо травматичні переживання, які можуть виникнути в дитинстві, такі як насильство, жорстоке поводження та інші ситуації, які важко прийняти [11]. Деякі експерти вважають, що дисоціація може бути захисним механізмом, який дозволяє людині справлятися із занадто сильними подразниками.
У разі дисоціативних розладів особистості цей механізм може призвести до відчуття, що окремі частини «я» відокремлені одна від одної, що може призвести до втрати почуття ідентичності та труднощів у пошуку шляху в тілі. Однак слід враховувати, що навіть якщо дисоціація може бути дуже ефективним захисним механізмом, надмірне її використання може призвести до серйозних розладів особистості, а також до інших серйозних емоційних проблем, таких як низька самооцінка, страх близькості, труднощі. у побудові стосунків та багато іншого [12].
Дисоціативні розлади та лікування
Лікування дисоціативних розладів особистості вимагає багатьох кроків і дій. Спочатку розлад діагностується, що вимагає обстеження та спостереження. Потім використовуються різні методи лікування, такі як психологічна терапія, фармакотерапія та підтримуюча терапія.
Психологічні методи лікування, такі як психодинамічна терапія та когнітивна поведінкова терапія, допомагають зрозуміти механізм дисоціації та працюють над інтеграцією особистості. Лікарська терапія може допомогти контролювати такі симптоми, як тривога та депресія. Однак лікування дисоціативних розладів особистості – процес тривалий, що вимагає індивідуального підходу та терпіння. Лікування має підтримувати здібності пацієнта та надавати йому інструменти та знання, щоб справлятися зі складними ситуаціями в майбутньому [13].
Джерела:
- [1]: D. Chu, S. Hutson, L. Lynall, C. S. Putnam, M. A. Lynn, & B. G. Braun. (2009). Toward the identification of distinct patterns in American adults with Dissociative Identity Disorder.
- [2]: E. Nijenhuis. (2004). The trinity of trauma: Ignorance, fragility, and control – The evolving concept of trauma, the concept of dissociation, and their connection to chronic pain. DOI:
- [3]: R. D. LaPierre, M. C. Schmoltz, & D. G. Giguere. (2006). Heart rate variability is an index of sexual arousal during erotic hypnosis.
- [4]: J. A. Chu, L. A. Frey, C. S. Ganzel, & D. L. Matthews. (1999). Memories of childhood abuse: Dissociation, amnesia, and corroboration.
- [5]: P. F. Dell, & J. A. O’Neil. (2009). Dissociation and the Dissociative Disorders: DSM-V and Beyond.
- [6]: P. F. Dell, & R. J. Loewenstein. (2019). Dissociative disorders: An overview of assessment, phenomenology, and treatment. d
- [7]: M. Dorahy, & M. Clearwater. (2012). Somatoform dissociation in traumatized World War I combat soldiers: A neglected clinical heritage.
- [8]: J. A. Chu, & R. D. LaPierre. (2017). Dissociation in DSM-5.
- [9]: R. D. LaPierre, & S. P. Watkins. (2011). Eye movement desensitization and reprocessing (EMDR) and the DSM-IV-TR dissociative disorders section.
- [10]: F. W. Putnam, L. I. Carlson, M. A. Ross, & D. E. Anderson. (1996). Patterns of psychopathology and dysfunction in a clinical population of sexually abused children.
- [11]: R. A. Sather, A. H. Linton, & R. L. Dormer. (1987). The relationship of dissociation and childhood abuse history: A comparison between diagnostic groups.
- [12]: J. A. Chu, C. H. Chu, D. M. Miller, & C. C. Ned. (2005). Frequency of dissociative disorders among psychiatric inpatients in a Turkish hospital.
- [13]: B. G. Braun, J. A. Chu, & M. A. Rau. (2018). The ties that bind: Incest and understanding in the context of dissociation.